Новини

Кам’янчанин Ігор Трунов прославив наше місто і всю країну на весь світ. Він – Заслужений майстер спорту, багаторазовий чемпіон України з веслування на байдарках, чемпіон світу, чемпіон третіх Європейських ігор,був нагороджений орденом за заслуги ІІІ ступеня за високі спортивні досягнення та піднесення міжнародного авторитету України, а влітку представлятиме нашу країну на Олімпійських Іграх-2024 у Парижі.

Ігор виступає у четвірці байдарочників, він – продовжувач спортивної династії. Його дідусь – майстер спорту СРСР з веслування, а батько – майстер спорту СРСР міжнародного класу з веслування. Вперше Ігор став чемпіоном країни і отримав звання майстра спорту у 15 років. Зараз він щасливий батько однорічної донечки, а також успішний спортсмен, який не забуває рідної ДЮСШ№1 і є постійним гостем її різних заходів. Нашому виданню Ігор розповів про своє спортивне життя, про великі неприємності, через які довелося пройти, аби дістатися вершини слави, про війну і велику відповідальність спортсмена на міжнародних змаганнях, а також про свої звички та тренування.

Тренування і ще раз тренування

– До яких нових змагань зараз готуєтесь?

–  Дуже мало часу залишилося до Олімпійських ігор-2024, тому зосереджений на підготовці до них. Треба як слід підготуватися, щоб потім ні про що не шкодувати. Бо коли ти зробив все для результату, то  навіть якщо щось не вийде, душа буде чиста, бо ти все зробив для цього. А якщо ти не допрацював, і твоя медаль пішла в другу країну, це буде поразкою. Зараз така робота: і тренувальний табір, і сім’я, і дитина… У нас такий вид спорту, що нам потрібно завжди тренуватися. Буває, що вересень – відпустка, а взагалі – 11 місяців підготовки завжди, це 21 день тренувального збору, а 7 днів – дома.

– Як ви все встигаєте?

– Дружина допомагає, таку ще пошукати треба. Завжди мене розуміє, йде на зустріч, підтримує у всьому.

– Ви самі вирішили піти на веслування, чи тому що цим видом спорту займався ваш батько?

– Сам. Коли я був у 5-му класі, до мене підійшов хлопець з 10-го і запропонував піти на веслування, він знав, що мій батько відомий спортсмен, тому вирішив мене запросити. Хоча, коли я тільки почав займатися, ніхто не знав, хто мій батько, вже тільки дізналися тоді, коли він приїхав на базу. А так, в дитинстві я не дуже цікавився цим видом спорту і тренуватися спочатку не хотів. Чим тільки не займався: і гандболом, і козацьким двобоєм, і тхеквондо. До речі, останньому виду спорту я дякую за гарну розтяжку.

– Родичі теж мріяли, щоб ви пов’язали своє життя зі спортом?

– Моя бабуся мріяла, щоб я став лікарем. Вона була відомим гінекологом у нашому місті. Ще батька агітувала вчитися на цю складну професію, але він теж обрав веслування. Тому вона дуже вірила, що я стану лікарем. Тепер має надію, що хоч онука буде вчитися на лікаря.

– Скільки ви тренувалися до звання майстра спорту?

– 5 років тренувався і став майстром спорту. Тоді якраз батько загинув, і я не опустив рук, а наполегливо тренувався. Потім був застій – 6 років, в 21 рік виконав майстра спорту міжнародного класу, став призером чемпіонатів світу, Європи. Потім знову застій на 8 років. І в 29-ть я став Заслуженим майстром спорту України.

– Як налаштовуєтесь перед стартом змагань?

– Ой, у нас своя аура, слухаємо “Рамштайн”, створили сторінку в  Instagram , яку назвали  “Енергетичне поле”. Перед кожним стартом ми збираємося у коло, даємо настанови один одному, дякуємо ЗСУ, завдяки яким ми маємо можливість виступати. Це  повинно бути на перших шпальтах. І коли ми виїжджаємо на міжнародні змагання, спорт повинен мати гасло, ми повинні доносити до людей, що в нас відбувається.

 Спорт і війна

– Як війна вплинула на ваш тренувальний процес?

– Стало більше спортивної злості. Коли це все почалося ми на кожному старті міжнародних змагань закликали допомогти нашій країні, розповідали, що на наші мирні міста летять російські ракети. Взагалі спорт повинен бути голосним, це теж зброя, коли масово спортсмени кажуть що в країні зараз знаходитись інколи неможливо…

– А яка на це реакція суспільства, коли ви розповідаєте про війну?

– Після початку війни у травні був Кубок світу в Чехії, де взагалі дивувалися, як ми виїхали, адже в нас іде війна, а ми ще приїхали та виграли. Я їм сказав, що нас не зламати, навіть якщо в нас йде війна, ми завжди будемо показувати результат, будемо піднімати наш прапор, а наш гімн буде лунати на весь світ. А взагалі підтримка була шалена, усі підходили, питали, чим можуть допомогти, питали, як там наші сім’ї, пропонували їх прихистити. Тобто, європейські федерації з веслування завжди йшли на зустріч нашій федерації і її спортсменам.

– Як гадаєте, чи допустять на ці Олімпійські ігри росіян та білорусів?

– Це питання ще вирішується. Звичайно, якщо вони братимуть участь у змаганнях, спортсмени на чолі з Міністерством молоді та спорту України будуть бойкотувати це рішення, і ми не поїдемо на Олімпіаду. Але треба робити все, щоб приймаючи сторона нас почула. Якщо нас не чує очільник Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах, якщо він не бачить в цьому порушень, якщо він не бачить, що вбивають невинних людей, що російські спортсмени спочатку воюють, підтримують путіна, а потім їдуть на Олімпіаду, то хай хочаб перевіряють їх. Або хай зроблять як Німеччина на чемпіонаті світу, коли спортсменам країн-агресорів просто не видали візи.

Зараз українські представники всіх видів спорту написали колективний лист до французької влади з проханням не допустити росіян та білорусів до змагань.

– На цей лист відповідали чи ще збираються підписи?

– Ще збираються підписи. Зараз зібрано більше 300. Потім все правильно оформити допоможуть юристи, щоб ніхто не міг прискіпатися.

– У минулому році доводилося зустрічатися на змаганнях з “нейтральними” спортсменами?

– Наша федерація висловила чітку думку з цього приводу. На чемпіонаті світу, коли ми завершили свої гонки, ми зробили своєрідну акцію – великий плакат, де зазначено, скільки спортсменів загинуло, що окупанти створили з нашими спортивними об’єктами, зробили медаль з російського БТРа з олімпійськими кільцями і вручили його очільнику Міжнародної федерації каное Томасу Конечку. Він взяв її в руки і пообіцяв, що буде підтримувати нас, навіть якщо Міжнародний олімпійський комітет дасть дозвіл  спортсменам країн-агресорів брати участь у змаганнях. А от зараз Кубок світу буде в Угорщині, тому невідомо, будуть вони там, чи ні.

– Нещодавно 16-річна українська тенісистка Єлизавета Котляр потисла руку росіянці під час турніру Australian Open. Як можете прокоментувати цей вчинок?

– Читав цю новину і відповідь її батька, мовляв, вона ще не досвідчена. Але я вважаю, що 16 років – такий вік, у якому людина повинна осмислювати свої дії. Адже ця історія це привід для маніпуляцій для росЗМІ. На помилку право є, але в такому віці треба діяти обдумано.

– Чи займаєтесь ви благодійною діяльністю?

– У тому році на Новий рік їздили до дитячого будинку. Допомагаємо військовим. Батько мого напарника Олега Кухарика зараз на передовій, допомагаємо зі зборами йому і його побратимам. Також ми є амбасадорами проекту Unbroken, який допомагає реабілітації військовим. Це клініка у Львові, яка робить протези та допомагає відновитися хлопцям. Після чемпіонату світу ми приїжджали до цієї клініки, спілкувалися з ними. Вони казали, що знають нас, вболівають, це було дуже приємно.

Злети і падіння

– Чи є підводні камені у спорті?

– Взагалі так, і треба вміти це бачити, тому що можуть підставити, треба бути готовим до всього. Треба розуміти, що коли в тебе є результат, то ти потрібен всім, але коли результату немає, або сталася якась халепа, то допоможуть одиниці.

– Напевно, в житті кожної людини є переломні моменти. Чи були у вас такі?

– Коли батька не стало. Коли ти повинен сам все вирішувати, і другий, коли мені було 25 років, мене на 4 роки дискваліфікували. Була підстава: людина, якій я довіряв дала попити водички, в якій був заборонений препарат.

Тоді багато людей казали, що я вже не зможу повернутися у спорт, мовляв, вік. Але дружина в мене вірила, тренери в мене вірили. У 2020 році знову розпочав тренування, і через рік став чемпіоном світу. Це була медаль, на яку я навіть не очікував. Мені навіть здалося, що в той момент батько був поруч, наче п’ятий у нашому човні.

А до цього, до дискваліфікації, результатів не було. Тому треба боротися за свою мрію і йти до мети. І, звичайно, не втрачати обачності, слідкувати за водою і тарілкою, нічого не залишати без нагляду.

Дозвілля

– Чи є у вас час на відпочинок, наприклад на читання книг?

– Брехати не буду, зараз зовсім мало часу для читання. Останню книгу, яку я прочитав –  “Управління викликами”, Володимира Кличка. Така література допомагає зосередитися і на спорті, і на звичайному житті, адже не спортом єдиним. Також можу почитати щось психологічне, економічне, або історію України.

– Якому дозвіллю віддаєте перевагу?

– Активному. Можу повеслувати, пограти з хлопцями в міні-футбол. Загалом, активно проводжу час, та бувають дні, коли просто хочеться полежати і нічого не робити. Після змагань приїжджаю виснаженим, адже кожен старт дуже вимотує, і мало хто тебе зрозуміє. Після змагань хочеться 2-3 дні тиші, а потім приходжу до тями і знову готовий робити всі свої справи.

Харчування і тренування

– Як чемпіон світу розпочинає свій день?

– На тренувальному зборі завжди встаю о 7:30, приймаю холодний душ, щоб бути бадьорим, потім, о 8:00 сніданок.  Він повинен бути не надто важким, наприклад, вівсяна каша, 3-4 білка яєць, червона рибка, тостовий хліб.

– А якщо ви вдома? Дотримуєтесь цих правил?

– Ні. Вдома, буває, донька прокинеться о 3-4 ранку і ми з дружиною з нею бавимося, поки вона не засне, то потім якось не хочеться ранніх підйомів та холодного душу. Але сніданки дружина хороші робить.

– Дотримуєтесь якихось правил у харчуванні?

– У мене звичайний режим. Можу скористуватися порадами дієтологині Катерини Толстікової, яка веде Олександра Усика, і бере участь в його дієті. У неї на сторінці в Instagram багато корисного.

Також важливе спортивне харчування: протеїн, вітаміни, амінокислоти, без цього неможливо досягти великих успіхів у спорті. Якщо цього не буде вистачати, то в 30 років можна вже не гребти.

– Яка ваша улюблена страва?

– Картопля з оселедцем, квашена капуста, борщ, сало, люблю українські страви.

– Скільки спортсмен повинен тренуватися і скільки відпочивати?

– Перетренуватися дуже легко, і спіймати ефект плато, коли ти тренуєшся, а результату немає, немає настрою, сили. Таке тренування йде тільки на шкоду. Особливо в молодому віці, 18-20 років, коли спортсмен постійно працює на знос, то потім важко з цього вийти. Я з цим обережно, 50% тренувань, 50% – відновлення. Ну в мене і вік вже такий.

Кожного дня роблю по 2-3 тренування, 10 тренувань на тиждень. Буває, в кінці тренувального тижня, навіть спати не виходить через перевтому. Але 1-2 дні відпочинку і все пройде. Головне для спортсмена – це відновлення і здоровий сон. Відновитися допоможе масаж, сауна, можна банки ставити. Я в Києві ходжу до китайського масажиста, який ставить голки. Це неприємно, але потім розслабляє.

– До якого віку плануєте веслувати?

– У нас взагалі веслують до 35. У Німеччині, Іспанії є олімпійські чемпіони й у 40 років. Якщо буде все по плану, то кидати веслування не буду. Мені це до душі, я це дійсно люблю. Полюбив це з віком. Коли був юніором, були моменти, коли мене потрібно було заставляти. А тепер це моє хобі, яке приносить мені і зарплату, і задоволення. А коли ти на фініші, то ці відчуття неможливо передати, їх не оцінити ніякими грошима.

– Що би ви порадили юним спортсменам?

– Раз вони вже вийшли на якійсь рівень, в них вже є мета. Це головне. І якщо навколо будуть казати, що ти не зможеш, що треба кидати спорт, це треба одразу прибирати, вірити в себе і йти далі.